Крокодилячі сльози. Як Тимощук плакався в CAS на Україну

Спортивний арбітражний суд в Лозанні (CAS) розглянув апеляцію Анатолія Тимощука проти УАФ. Повідомляє сайт Sportanalytic.com.

Як відомо, ще в березні 2022 року практично одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну УАФ позбавила його тренерської ліцензії і анулювала титули, а також заборонила займатись футбольною діяльністю на території нашої країни. УАФ мотивувала своє рішення порушенням Тимощуком кодексу етики та чесної гри через його позицію щодо війни і роботу на країну агресора. Втім, тренер зеніта подав скаргу у Спортивний арбітражний суд (CAS) з метою скасувати рішення УАФ.

Що ж було далі? Найбільш гуманний Лозаннський суд в світі прийняв і розглянув справу Тимощука. Спортивна феміда у скіні русской красавіци заплющила свої оченятка на те, що коїться в Україні і в повній мірі задовольнила всі бажання російського позивача. CAS скасував санкції накладені УАФ на Тимощука, а всі його регалії мають бути відновлені. На думку суддів Лозанни УАФ перевищила свої повноваження і не мала права так діяти. Давно зрозуміло, що в світі не існує справедливості, але сам факт, що піддані терористичної країни мають право захищати своє ім'я в інституціях цивілізованого світу не витримує жодної критики.

Варто також відзначити, що у вердикті суду в Лозанні чорним по білому написано, що центр ліцензування УАФ не вживав заходів щодо відкликання або скасування тренерської Ліцензії ПРО УЄФА апелянта, термін якої вже минув. Це вже питання до наших футбольних діячів у високих кабінетах. З вироку стало також відомо, що Тимощук вже має тренерську ліцензію ПРО УЄФА, яку він отримав від російських футбольних органів.

Окремої уваги заслуговує нікчемний спіч Тимощука в суді, в якому він у свій захист просуває російські наративи. Його цинічна промова - це апофеоз лицемірства від людини, котра колись малювала на щоках синьо-жовті прапорці. Звертаючись до CAS він стверджує, що він "замир" і "политики поссорили два братских народа". Він звинувачує УАФ в тому, що його зробили інструментом політичної боротьби, а сам він Богу душу не винен. Для повноти картини образу нетакого русского не вистачало лише тез про "восемь лет", "деток" і "киевский режим". Є хороша приказка, що в сім'ї не без виродка, але ж в ній не було нічого сказано, що цей уродженець Луцька буде капітаном збірної України. І якби існував конкурс "ганьба Волині", то щорічного переможця можна було б затвердити на роки вперед.

Кажуть, совість - вчитель людини, але з цього випадку випливає, що їй немає меж. Сумління є, або його немає. Якби в особи Т була б хоч крихта емпатії і співчуття до свого народу він б не поліз в CAS зі своїми ницими доводами. Проте все набагато тривіальніше. Екс-капітан "Шахтаря" живе своє краще життя і відчуває свою правоту, а страждання українців його не турбують. Він спокійно сходить в Ермітаж чи в одну з своїх забігайлівок і будет гатовится встречать новий год. В той самий час, коли його нові співвітчизники щохвилини здійснюють масовий геноцид людей, які його щиро любили. Така правда життя.

Звісно, час все розставить на свої місця і цілком ймовірно, що в майбутньому він ще буде розповідати щось на кшталт "хлопци я свий, "я не мав вибору", "я працював під прикриттям" і "я тут не причем", але це не подіє. Свідомо приставши на бік абсолютного зла його можливе каяття буде варте рішення суду в Лозанні.

Сайт Sportanalytic.com, читай новини про спорт українською!