Судячи із зіграних матчах у ПАР, девіз африканського мундіалю: «обережний футбол». Національні команди практично не ризикують, не рвуться вперед – єдиний хто порадував таким футболом – це Італія кілька хвилин, Голландія – після виходу на поле Еліа та Аффелая, єдиний, хто «рвав» - це Німеччина.
Проблема не лише у самих гравцях, які віддали усі сили клубам, а в збірній намагаються грати дещо економно – причина і в тренерах.
Що за тактика?
Бразилія. Карлос Дунга за амплуа був опорним півзахиником, але його стартовий склад проти дуже захисної КНДР - м'яко кажучи здивував. «Пентакампіони» проти комуністичної збірної вийшли із двома опорниками на полі! Бразилія – і два хавбеки оборонного плану? До такого просто не звикли. Жілберту Сілва і Феліпе Мело – це занадто. Перший. По-перше, самотужки міг стримати зародження корейських «атак», а, по-друге, Мело нічого не показав протягом сезону і в матчі теж. Але це рішення тренера, яке не варто засуджувати і сприймати таким, яким воно є.
Голландія. Берт ван Марвейк своїм «ноу-хау» зіпсував голландський «волейбольний барабан», за яким гравці змінюють один одного по позиціях. Усі 23 гравці, які приїхали в ПАР виховані на тактиці 4-3-3 – то навіщо її змінювати і змушувати голландців бути ще більшими універсалами. Марвейк, який теж як і Дунга бігав в «опорниках», знайшов свій прототип на полі – зятя Ван Боммеля. Капітан «Баварії» стовідсотково заслуговує на місце в основі. Проте, Берт вирішив, що і «підстраховка» Де Йонг теж вийде зі стартових хвилин проти Данії. Результат – скучний, невеселий, обережний футбол і нульовий рахунок за більше ніж половину матчу. Тактика промальовувалась наступна – 4 захисники, 2 опорники, 3 атакувальні хави із Ван дер Ваартом в центрі і Ван Персі із Кайтом. Навіть за рахунку 2:0 Марвейк поміняв шило на мило: Де Йонга зняв – випустив Де Зуйва. Футбол «голландський» прийшов лише після того, як вийшов Еліа замість Рафи – тактика 4-3-3 і маємо цікавий футбол.
Краса німецького футболу
Німеччина. Льову – лаври слави. Бундестім-машина – відіграла найякскравіше і повністю затьмарила до цього найбільш ризиковані нац. збірні – Бразилію та Голландію. Атакувальне тріо Йоахіма: Подольскі-Клозе-Мюллер принесло одне задоволення. А додати до цього Швайні, Озіла, Хейдіру і присутність Баллака не те що непомітна, а стає зайвою…