Олександр Алієв: "Проти "Спартака" хочу зіграти увесь матч"

- Що відбувається з "Динамо" в останніх матчах?  - Спочатку поступилися удома "Металісту", потім трохи не вилетіли з Ліги чемпіонів, тепер нічия з "Ворсклою".      

- О, це хвора тема. У грі з харків'янами ми створили багато моментів, але підвела реалізація. Гості ж, можна сказати, завдали два удари по наших воротах - і забили два м'ячі. Такої невдачі в завершальній стадії атак у нас давно не було. Те ж саме і з "Дрогедою": у Дубліні ми створили близько десяти моментів, але відрізнилися лише двічі. Удома також мали немало шансів упевнено обіграти суперника, а у результаті трохи не довели нашу публіку до колективного інфаркту.      

- Мабуть, "Динамо" недооцінило "Дрогеду"?      

- В матчі відповіді ми просто розслабилися, адже тижнем раніше в Дубліні відчували себе господарями положення. А головний тренер твердив нам щодня, що легкої прогулянки не передбачається.      

- На старті сезону ви блискуче виконували штрафні, але в останніх матчах - як відрізувало. Що сталося?      

- Та я і сам, признатися, не розумію. На тренуваннях все виходить, м'ячі летять до мети, а ось в грі. Сьомін говорив мені, що, коли підходиш до м'яча, потрібно бути абсолютно спокійним. Може, цього спокою під час матчів мені і не вистачає.      

- Про ваш перехід свого часу з "Спартака" в "Динамо" вже багато сказано. Що можете додати?      

- В "Спартаку" я провів всього один рік, після чого батько сказав, що на Україні збирається команда хлопців 1985 року народження, яка з часом повинна була стати базовою для молодіжної, а пізніше - національною збірної. Збирав нас Павло Яковенко зі всіх куточків колишнього Союзу. Пам'ятаю навіть, коли ми приїжджали з "Спартаком" на якийсь турнір до Севастополя, мені говорили, що він переглядав наші матчі і виділив мене і Дениса Адлейбу. На жаль, в Дениса не склалася кар'єра у великому футболі - він отримав важку травму і рано повісив бутси на цвях. Загалом, коли я приїхав до Києва і побачив запропоновані умови для тренувань, майже відразу прийняв рішення перебратися до Києва.

- Скільки вам тоді було років?      

- 15 або 16, точно не пам'ятаю.      

- Не страшно було вирушати одному в такому юному віці в чужу країну?      

- Ні, абсолютно. Спочатку я навіть не говорив батькам про переїзд, але потім, коли мені тут сподобалося, подзвонив і сказав, що хочу залишитися. Вибір на користь київської академії був очевидний, адже відношення до молоді в спартаківській школі було специфічним.      

- Що маєте на увазі?      

- В Москві ми жили в гуртожитку в дуже поганих умовах. Потім, коли в нашому "житлі" побував президент клубу (зараз вже не пригадаю, хто тоді був на чолі "Спартака"), був зроблений капітальний ремонт. Жити ми стали трохи краще, але харчування було просто жахливим. Годували, можна сказати, гірше, ніж в дитбудинку. Та ми і жили, власне кажучи, з вихованцями цього закладу. А це постійні крики, шум, гамір, відпочити толком неможливо. У буденні дні у нас був лише сніданок і вечеря, а якщо не підеш в школу, перший і останній раз за день поїш в сім годин вечора.      

- Хтось з тих, хто жив з вами пліч-о-пліч, виріс у відомих футболістів?      

- Багато, але або вони були не мого віку, або не мешкали в стінах академії. Це і Олег Іванов з "Крил", і Діма Торбінський з "Локомотиву", і Льоха Ребко з "Москви". Вони були місцевими і жили з батьками. Але деякий час я з ними все ж грав.      

- В нинішньому "Динамо" вся міра принциповості протистояння з "Спартаком" відома, мабуть, лише тренерському штабу та вам з Олександром Шовковським. Інші гравці розуміють, що це будуть не просто матчі за вихід в Лігу чемпіонів?      

- Не знаю, як для Шовковського, але для мене матчі будуть дуже принциповими. Тим більше я з недавніх пір став регулярно виходити в основі і дуже хочу провести дві ці ігри з першою до останньої хвилини. У нас багато легіонерів, і вони, звичайно, не знають, що в Радянському Союзі протистояння "Спартака" і "Динамо" вважалося найважливішим, команди постійно оспорювали чемпіонство. Але наші іноземці розуміють всю значущість цієї зустрічі - адже переможець виходить в груповий турнір Ліги чемпіонів, а легіонери для того сюди і приїжджають, щоб прийняти участь в найпрестижнішому клубному турнірі Європи.      

- Взимку ви виявилися в кроці від того, щоб піти з "Динамо". Але зараз, напевно, не шкодуєте про те, що залишилися.      

- Так, у мене закінчувався контракт, і я розмовляв з президентом з приводу переходу в інший клуб. У команді жодних перспектив у мене не було, тренери довіряли рідко, грав я мало. Але Ігор Суркіс завірив, що з приходом нового головного тренера все зміниться, і я прийняв рішення залишитися.      

- Те, що у вас деякий час назад були проблеми з режимом, напевно, вже ні для кого не секрет. Що послужило поштовхом до цього: нове місто, нова країна, висока зарплата?      

- Не можу сказати, що тоді отримував в Києві дуже вже високу зарплату. Хоча в порівнянні з "Спартаком", де не отримував взагалі нічого, це було небо і земля. Ну а щодо загулів... Так, траплялося. Організм молодий, йому хочеться розважатися. Це в крові майже кожного розпочинаючого футболіста. Але з часом вони щось бачать, щось читають, можливо, їм наводять приклад того, як поводився, і розуміють, що таким чином добитися чогось у футболі дуже складно.      

- Говорять, вас оштрафували на таку суму, що здивувався навіть Юрій Сьомін.      

- Ну оштрафували, ну здивувався. Це футбольне життя. Думаю, більше таких штрафів у мене не буде.

Джерело:sport-express.ru