Динамо Київ, роздуми на фініші сезону

У цій статті хотілось би поговорити про те, як ідуть справи у гранда українського футболу в завершальній фазі «футбольного року». Якщо брати за великим рахунком, то на даний момент сезон для киян не можна вважати вдалим. Критерії успішності сезону для Динамо стабільні ось уже багато років. Насамперед, це виграш національного чемпіонату, і вихід принаймні у 1/8 Ліги чемпіонів. За іронією долі, жодне з цих завдань на даний момент не виконане.

Давайте йти по порядку. Отже, якщо для українських клубів, на відміну від багатьох топових європейських, пріоритетом є єврокубки, то Динамо сезон однозначно провалило. Найцікавіше, що провал цей був не таким явним та болючим, як у донецького Шахтаря. Команда Мірчі Луческу програла маловідомій румунській Тімішоарі, і своєю грою відверто розчарувала, навіть не потрапивши у групову стадію найпрестижнішого клубного футбольного турніру. В свою чергу, Динамо грало у групі Ліги Чемпіонів зовсім непогано, але завжди не вистачало трішки. Перший матч киян не міг не налаштовувати на позитивний лад. У Києві Динамо просто знищило казанський Рубін, як наслідок рахунок 3-1 і натхненна гра. Далі була «прогнозована» поразка в Барселоні, непогана виїзна гра з Інтером і… домашній поєдинок із міланською командою, який став переломним, в негативному сенсі цього слова. Та поразка в Києві із рахунком 1-2, позбавила Динамо чогось більшого, ніж просто трьох очок. На думку автора, кияни втратили віру в себе і психологічну стійкість, а саме цих рис і не вистачало у двох завершальних матчах турніру. Прекрасний гол Шевченка в першому таймі, впевнений контроль за ходом поєдинку і… команда несподівано зупиняється, прижимається до власних воріт та пропускає два м’ячі. Тоді, складалося враження, що динамівці готові перемагати в Лізі Чемпіонів за рівнем своєї гри, але не за рівнем характеру.

Тут безперечно, помилка тренера. Він не може сформованого гравця навчити приймати м’яч, чи обігрувати по три гравці на дриблінгу. Але, він зобов’язаний: а) поставити гру команди в тактичному плані, б) стати класним психологом, який би мотивував гравців на перемоги і створював комфортний мікроклімат в команді. Не потрібно бути великим футбольним аналітиком, щоб зрозуміти, що з першою задачею Газзаєв так-сяк справився, а з другою ні. Причини цього неможливо знайти на поверхні. Для цього необхідно перебувати всередині клубу. Але, менше з тим, головне те, що прийнятного результату в Лізі Чемпіонів не досягнуто і підозрюваний номер один в цьому саме Валерій Газзаєв.

Багато людей бачать причину невдалої гри киян у кадровій політиці тренера. Головний їх аргумент полягає в тому, що захист складений із бразильських гравців ненадійний. Із ними можна частково погодитись, тому що бразильські захисники легіонери дійсно припускаються багатьох помилок. Але, корінь проблеми не тут. Динамо пропускає не надто багато, той таки ЦСКА пропустив більше, але правда і забив більше. В чемпіонаті Динамо також пропустило менше, ніж Шахтар. Тому, важко спихнути все на захист вибудований Газзаєвом. Багато претензій і до ліній півзахисту та нападу. Очевидно і те, що обидва основні форварди не надто добре підходять один одному за стилем. І Шевченко, і Мілевський більше люблять грати в позиційний футбол. Вони однотипні, жоден із них не може вважатися швидкісним форвардом, як Мессі скажімо. Вірніше Шевченко вже не швидкісний, а Мілевський таким ніколи і не був.

З цього випливає висновок, що проблеми київського Динамо неможливо локалізувати до розмірів певної ігрової ланки. Вони комплексні, і частина із них лежить в області психології та відносин між людьми. Саме тому, яку б нову суперзірку не запросили в Київ, це не дасть ефекту. Треба, щоб керманич, в даному випадку Газзаєв, змінив існуючу систему, або, щоб прийшов новий тренер із новою системою. І все. Коли Лобановський повернувся в Київ, то в його розпорядженні супер зірок не було. Він створив команду зірку із гравців, які тоді ще нічим особливим не виділялися (окрім молодого Шеви). Наявний набір виконавців також дозволяє Газзаєву створити хорошу команду, але в нього це не виходить.

Розпочинаючи тему національного чемпіонату, неможливо не помітити спад, який нещодавно мав місце у грі киян. Ще два місяці тому здавалося, що команда із столиці України вже однією ногою на чемпіонському п’єдесталі. Але нічиї із Іллічівцем, донецьким Металургом і поразка від Закарпаття відкинули Динамо на друге місце. Особливо показовим був матч в Ужгороді. Після нього президент Динамо Ігор Суркіс сказав, що гравці грали так, ніби робили комусь цим послугу. Той матч дійсно був жахливим. На щастя для фанів киян, головний переслідувач їх клубу донецький Шахтар також втратив очки у матчі із Дніпром і віддав першу сходинку дружині Газзаєва. Тепер у Шахтаря і Динамо однакова кількість очок. До закінчення чемпіонату ще шість турів. Можна не сумніватися в тому, що все буде вирішуватись у Донецьку 5 травня на «Донбас Арені», саме там пройде дуель двох українських футбольних грандів.

Якщо кияни зможуть досягнути прийнятного для себе результату і завоювати чемпіонство, то тоді багато що зміниться. В основному, маю на увазі, пресинг на тренера та гравців з боку вболівальників, ЗМІ і керівництва клубу. Окрім того, виграш чемпіонату надасть потрібний команді психологічний імпульс та впевненість у своїх силах. І можливо вже це стане фундаментом для будівництва нової сильної команди у новому сезоні. В будь-якому випадку будемо сподіватися на краще і вірити, що найтитулованіший клуб України подолає свої проблеми і знову засяє на європейському футбольному небосхилі.

Андрій Коломієць www.1probet.com