Кваша: роблю від 100 до 120 стрибків у воду на день

Дві золоті, дві срібні та дві бронзові медалі – такий достойний доробок збірної України на чемпіонаті Європи зі стрибків у воду, що проходив у Турині. Ці здобутки дозволили українцям посісти третє загальнокомандне місце. Найбільший внесок у загальний тріумф «синьо-жовтих» зробив вихованець Миколаївської школи стрибків у воду Ілля Кваша. Він переміг в індивідуальних стрибках з однометрового трампліна, став срібним призером на триметровому трампліні, а пізніше у парі з Олексієм Пригоровим виборов золоту медаль синхронних стрибків з триметрового трампліна.Повернувшись з Італії до рідного Миколаєва, Ілля Кваша дав інтерв’ю turnir.com.ua.

У двох коронних дисциплінах ви не залишили жодних шансів конкурентам. Були упевнені у перемозі?

Та де ж там? Були величезні сумніви у тому, що достойно виступлю в Турині. Річ у тім, що в рідному Миколаєві вже давно перестав функціонувати басейн. Фактично, повноцінної підготовки до чемпіонату Європи ми не мали. Старались їхати на закордонні тренувальні збори, та цього замало для стовідсоткової готовності. У такій ситуації ми не були впевнені, що на чемпіонаті Європи будуть бодай якісь медалі. Та нам вистачило сил бездоганно виконати стрибки.

То навіть без повноцінної підготовки вам все одно нині немає рівних у Європі?
Можна і так сказати. Ми перемогли всіх своїх конкурентів, окрім росіянина Дмитра Саутіна. Він єдиний з-поміж усіх елітних стрибунів Європи проігнорував континентальну першість.

Свою першу золоту медаль Турина ви завоювали в стрибках з одноТметрового трампліна. Ця дисципліна не є олімпійською…

Ну і що? Все одно ми маємо велику мотивацію показувати всі свої можливості. Ми їздимо на чемпіонати Європи та світу, щоб змагатися і перемагати. Нам це легко виходить. Тож було би безглуздо пропускати переможні турніри лише тому, що деякі дисципліни не входять у програму Олімпійських ігор. Нагороди зайвими не бувають.

У стрибках з триметрового трампліна ви перемогли з Олексієм Пригоровим. Давно ви разом тренуєтеся?

Так, як тільки я завітав до басейну, мені порадили стрибати у парі з Олексієм. Це було у 2005 році. Відтоді ми разом працюємо. Наша праця не з легких. Щодня робимо від 100 до 120 стрибків у воду. Тож нині нереально полічити, скільки стрибків я зробив за всю свою кар’єру. Утім, бувають дні, коли ми жодного разу не стрибаємо. От зараз ми приїхали до Миколаєва. Басейн зачинений, тому ми не можемо тренуватися. В Україні можна попрацювати у Києві та в Запоріжжі. Та хочеться побути трохи вдома. Знаєте, дуже набридло мандрувати світами. У розпал сезону я буваю вдома тільки дві доби на місяць. Цього замало. Мрію, щоб у Миколаєві нарешті відкрили басейн.

Та навіть за відсутності належних умов ви робите феєричну кар’єру…

Так, бо не можу прожити без стрибків у воду. І на досягнутому зупинятися не збираюся. От у Пекіні ми з Олексієм Пригоровим вибороли бронзову медаль. Тепер усердно працюємо, щоб у Лондоні повторити цей успіх або навіть поліпшити цей показник. Буде важко, бо наші конкуренти з Китаю, США чи Канади також не сидять, склавши руки.

Стрибки у воду – доволі суб’єктивний вид спорту…

Авжеж. Та судді виконують свою роботу об’єктивно. Принаймні нас ніколи не засуджують. Українка Ганна Сорокіна регулярно перебуває у суддівському корпусі. Щоправда, наші переможні виступи в Турині вона не оцінювала. Згідно з правилами, певні змагання обслуговують рефері з тих країн, чиїх представників немає у фіналі.