Бєланов: міг стати керівником "Динамо"

1 вересня в Монте-Карло пройде шоста церемонія вручення престижної премії Golden Foot, що проходить під патронатом принца Монако. Нагадаємо, що присуджуються трофеї одному діючому гравцеві старше 29 років, що заслужив право брати участь в інтернет-голосуванні яскравою кар'єрою (лауреатами попередніх років ставали Роберто Баджо, Павел Недвед, Андрій Шевченко, Роналдо й Алессандро Дель Пьєро), а також декільком зіркам минулого.

Цього року склад ветеранів обіцяє стати суперзоряним: запрошення приїхати в Монте-Карло, щоб залишити відбитки ступень на Алеї Слави отримали Зінедін Зидан, Дунга, Паоло Мальдіні й Ігор Бєланов.

 Дві години для кореспондента "СЭ" власник "Золотого м'яча"-1986 викроїв, незважаючи на щільний діловий графік. Виглядає легенда вітчизняного футболу явно молодше неповних сорока восьми: міцний, підтягнутий, без грама зайвої ваги, але... накульгує на одну ногу.

- Що це з вами, Ігор Іванович?

- Дрібниці. Потягнув м'яз задньої поверхні стегна.

- На полі?

- Так. У матчі за "Динамо" у першості Одеси серед ветеранів.

 Ми розмовляємо за столиком ресторану готельного комплексу "Гран-Петі". Запеклий рибалка Бєланов пригощає смаженою камбалою "калкан". У якихось двадцятьох метрах хлюпається Чорне море. Одне слово, Одеса...

- Наші спільні знайомі охарактеризували вас так: "Гарний мужик, але трохи замкнутий". Вірно?

- Правду сказали. У наш час потрібно знати, з ким можна розкриватися, а з ким - ні. Я це почуваю майже відразу - по очах.

- Як оцінили пропозицію залишити відбиток ступні на Алеї Футбольної слави в Монте-Карло?

- Як величезну честь. Дуже приємно, що мене пам'ятають на Заході. Останнім часом узагалі все частіше ловлю себе на думці, що за кордоном - у Росії, скажемо, - Бєланова поважають більше, ніж у рідній країні. Але ж начебто б чогось досяг і міг би принести користь у майбутньому.

- Чим же вас скривдили на Україні?

- От приклад. У 2005 році мене запросили в Києві на банкет на честь виходу збірної на чемпіонат світу. Підійшов чиновник: "Ігор Іванович, ваш столик номер сім. Проходьте, будь ласка". Через пару хвилин сказали: "Вибачите, сідайте за четвертий". Ще через якийсь час: "А давайте краще за третій, там два міністри не прийшли". Не витримав, відвів убік Ігоря Суркіса і сказав: "У мене до вас прохання: якщо ви людину не поважаєте, не запрошуйте її, будь ласка, узагалі". До слова, на чемпіонаті світу в складі офіційної делегації мене не було. Поїхав за свій рахунок.

- Правда, що заради майбутньої поїздки в Монте-Карло вам довелося істотно змінити плани на початок вересня?

- Так. 29 серпня я повинний бути в Казахстані, а на початку вересня планував відправитися на Камчатку. Але тепер прийдеться внести корективи. Не поїхати в Монако я просто не можу.

- Ще б! Зідан, Дунга і Мальдіні - більш ніж гідна компанія.

- Саме так. Тим більше що з кожним з цих видатних гравців і гідних людей я при різних обставинах зустрічався. Називати їх друзями було б помітним перебільшенням, але поспілкуватися з ними завжди приємно.

- За допомогою перекладача?

- Так. Я крім російської можу пояснитися тільки на німецькій, а англійську так і не вивчив.

- Відбиток якого розміру побачать відвідувачі Алеї Слави поруч із прізвищем "Бєланов"?

- 41-го. Готуватися до церемонії почав завчасно: мию цю саму ногу, регулярно роблю педикюр.

- Відвідування знаменитих казино в Монте-Карло у вашу програму входить?

- Ні, спасибі, уже награвся. Вистачило одного разу. Коли вперше потрапив у Монако, подумав: ну як же в такому місці не випробувати долю? Зайшов, почав ставити, і за двадцять хвилин спустив на рулетці п'ять тисяч доларів. У жодну цифру не потрапив. Ні в один колір. І пішов.

- А от Іван Яремчук на вашому місці спробував би усе відіграти.

- Не знаю, як би це вийшло у Вані, але я б, напевно, прийшов у готель голим.

- Імовірно, вирішальним моментом в історії вашого злету до вершин слави став перехід з "Чорноморця" у київське "Динамо". Хтось ще претендував тоді на Бєланова?

- Дуже активно цікавився "Спартак". Але до київського клуба в мене було особливе відношення. У дитинстві батько взяв мене на стадіон на матч "Чорноморець" - "Динамо", і я вперше побачив "живцем" гру Олега Блохіна. "Синок, а ти б міг коли-небудь зіграти поруч з ним?" - як би в жарт запитав тато. Незабаром батько трагічно загинув, і ми з матір'ю залишилися одні. Час був дуже важкий, але зате в мене з'явилася мрія.

- А правда, що в перший раз ви керівництву "Динамо" відмовили?

- Зараз розповім вам те, чого журналістам колись не розповідав. Уперше "Динамо" зацікавилося мною ще під час перебування футболістом одеського СКА на стику 1982 і 1983 років. Але я вирішив, що квапитися не варто: гравець ще був зелений. А от наприкінці 1984-го відправився в Київ у гості до Юри Роменського і Льоні Буряка. І сам попросив подзвонити в "Динамо", щоб мене вивели на Лобановського. На щастя, наші з Валерієм Васильовичем інтереси збіглися на всі сто. І всі співробітники в "Динамо" виявилися під стать головному тренерові - людьми слова. За красиві очі благ не обіцяли, але всі зобов'язання виконували дуже чітко.

- Квартиру отримали відразу?

- Перші два роки жив у скромної службовій на останньому поверсі. Коли приїхали вручати мені "Золотий м'яч" журналісти France Football попросили зняти сюжет про мене в моїй квартирі, засоромився і придумав, що там ремонт. Пускати їх туди було якось незручно.

- Правда, що Лобановський робив на людей майже гіпнотичний вплив?

- Психологом Васильович був великим. На перемогу вмів настроїти, як ніхто інший, енергія від нього виходила диявольська. Причому бесіди будував дуже винахідливо. При усій своїй упевненості робив стурбовану обличчя, щоб футболістові самому хотілося його заспокоїти. Пам'ятаю, викликав мене Лобановський перед матчем виграного нами Кубка кубків-1986 з "Рапідом" у Відні і запитав: "Що будемо робити, Ігор? У них же такий склад, один Пакульт чого вартий!" Отут уже я не витримав: "Так який, до чорта, Пакульт? Ми їх усіх за Можайськ заженемо!" Лобановський помітно заспокоївся. А я вийшов на поле з почуттям, що готовий порвати кожного.

- І адже порвали! "Динамо" виграло 4:1, ви оформили дубль, причому один з м'ячів згодом назвали чи не кращим у кар'єрі.

- Так, другий мій м'яч у тій грі і справді вийшов фантастичним. Австрійці порушили правила на фланзі в 30 метрах від лицьової лінії. Поки Блохін, Безсонов і компанія неспішно підтягувалися до воріт, я, сам не знаючи навіщо, метнувся в штрафну - один проти всього захисту. А з Васею Рацем взаєморозуміння в нас було унікальне. Мені щось у голову стукнуло - і відразу ж йому передалося. Рац моментально "вирізав" м'яч у штрафну, я вистрибнув між двома захисниками і пробив головою в дальню "дев'ятку"!

- Знамениті навантаження Лобановського як переносили?

- Спочатку це взагалі був жах. Біг на стаєрські дистанції - не моє. Крім того, у мене вестибулярний апарат слабенький, от я з Блохіним і плівся під час кросів у хвості. Але потім поступово підібрався до серединки.

- Дем`яненко і Заваров, Литовченко і Безсонов - ніхто з них в інтерв'ю "СЭ" не приховував, що аскетів у "Динамо" тієї пори було небагато. Так?

- У мене з режимом проблем ніколи не було. Це зараз укупі із сьогоденням можу покурити гарну сигару. А тоді ні сигаретами, ні алкоголем не балувався. І пагубного впливу на мене ніхто не робив. П'яних ненавиджу з дитинства. Якщо виявляюся в такій неадекватній компанії, відразу піднімаюся й іду.

- Як величали динамівці Ігоря Бєланова?

- По-різному. Хто по імені називав, хто скорочував прізвище, виходило - Белла. А один час прозвали Скіппі на честь кенгуру - героя австралійського телесеріалу. Стрибучість в мене була класна, змагатися зі мною могли тільки наші воротарі.

- Ще якісь свої козирі назвете?

- Стартова швидкість. "Вибухав" я в одну мить. Якщо захисник цей момент прогавив, уже не міг наздогнати нізащо.

- Стартова швидкість була від народження?

- Не знаю. Ще в раннім дитинстві брав у бабусі секундомір, затискав у руці і біг тридцять метрів на час. На фініш накочував так, що ледве не проламував паркан.

- Хто із захисників у радянському футболі доставляв вам більше всього проблем?

- Спартаківець Борис Поздняков. Він і зараз, у ветеранах, не втратив жодного з коронних якостей. І чіпкість при ньому, і непоступливість, і відбір. Утекти від такого навіть з моєю стартовою було непросто. Приходилося щось видумувати. Приспати пильність суперника, повернутися до нього спиною, а потім  рвонути з півоберта. Отоді шансів не було навіть у Позднякова.

- Хто в "Динамо" відповідав за гумор?

- Так усі. У першу чергу - Лобановський. Один раз ми з хлопцями ввечері пішли в "каптєрку" на базі, налили по стопочці, щоб заснути, культурно сидимо. І тут стукіт у двері. Толік Дем`яненко на правах капітана запитав строгим-строгим голосом: "Прізвище, ім'я, по батькові!" А через двері ледве не по складах відгукнувся спокійний голос: "Ва-ле-рій Ва-силь-ьо-вич Ло-ба-нов-ський". Що тут почалося! Паніка. Чарки і склянки полетіли в різні сторони. Головний нам нічого не сказав, але тренування з ранку таке влаштував, що все зайве вийшло на раз-два. Півкоманди під кущами кланялося.

- Що скажете про "виїзну модель", за яку так жорстко критикували "Динамо" і Лобановського?

- Це була частина турнірної стратегії, що приносила плоди. А критика буває різною. Скажемо, Едуард Малофеєв любив оперувати поняттям "щирий футбол", а Лобановський над цим сміявся. Найкрасивіше у футболі - результат! Валерій Васильович чітко знав, як потрібно його досягати.

- Перший матч за збірну, проведений саме під керівництвом Малофеєва проти Данії, залишив не кращі спогади?

- Так. Я в плані міжнародного досвіду ще пацаном був необстріляним. А в Копенгагені на поле вийшла якась збірна солянка з гравців "Спартака", київського, тбіліського, але здебільшого мінського "Динамо". До партнерів звикнути не встиг, от і зіграв не кращий свій матч. Малофеєв же обвинуватив мене в боягузтві. Будь на моєму місці інша людина - напевно, зірвався б, поліз у пляшку. Але мене виручили характер, загартований на Молдаванці, і не дав мене в образу колектив.

- Останні товариські двобої напередодні ЧС-86 збірна СРСР провела настільки непереконливо, що спорткомітет в останній момент прийняв рішення замінити Малофеєва Лобановським. Що скажете про розхожу версію, начебто  група гравців сплавила неугодного їм Едуарда Васильовича?

- Ніякої "плавки" не було і бути не могло, заявляю з повною відповідальністю. Інша справа, що в головній команді країни у футболістів повинна бути залізна віра в наставника. Вірити ж у Малофеєва було складно. У людини бігали очі, воно постійно метушився, говорив невиразно і багатослівно. Крім того, у збірну запрошував далеко не всіх найсильніших.

- Як примудрилася збірна СРСР, приїхавши в Мексику вже з Лобановським, у стартовому матчі світової першості, немов катком, відутюжити угорців, що за кілька днів до цього розгромили бразильців?

- Угорці були для нас божевільним подразником плюс ми були прекрасно готові фізично. Застосовували пресинг 90 хвилин на 40-градусній спеці! Відразу після гри мене забрали на допінг-контроль: ніхто не вірив, що люди можуть витримати таке винятково за рахунок внутрішніх резервів. А вже після гри з бельгійцями мене змусили здати пробу повторно: я продовжував носитися по полю, немов псих. Знали би чиновники з допінгового комітету, яке у Конча-Заспі прекрасне повітря, може, швидше б додумалися, відкіля в гравців збірної СРСР така витривалість.

- Автобіографічна книга Олега Блохіна називається "Гол, що я не забив". У вашому випадку на розум приходить пенальті, нереалізований у фінальному матчі Euro-88 з Голландією.

- Так уже вийшло в моєму спортивному житті, що кожен успіх змінювався невдачею, промахом, травмою. Начебто хтось згори осаджував мене, щоб не занадто літав у небесах. Але названий вами промах, безумовно, став чи не головною трагедією моєї кар'єри. Пенальті я завжди бив на силу, направляючи м'яч по центру. У 16 або 17 випадках це приносило успіх, але два найважливіші пенальті в кар'єрі я не реалізував. Перший - у день вручення "Золотого м'яча". Ми грали з "Бешикташем", і партнери, користуючись випадком, довірили мені виконати 11-метровий. На жаль, влучив у штангу. Другий нещасний випадок - нещасливий удар у мюнхенському фіналі. Коли підійшов до м'яча, мимоволі звернув увагу, що відстані між предметами на Олімпійському стадіоні трохи перекручені, оскільки трибуни занадто далеко від поля. От і здалося, що поперечина розташована трохи нижче звичайного. Спробував надіслати м'яч трохи нижче і м`яч вже полетів у кут ван Брекелена. Підніми я м'яч трохи вище - бути би голу. До слова, у тім двобої я взагалі міг стати героєм. У першому таймі після скидки Михайличенка пробив трохи вище воріт, а в другому, уже після нереалізованого пенальті, влучив у штангу.

- Завершуючи кар'єру, ви стали граючим тренером, а потім начальником команди в маріупольському "Металурзі". Що за історія вийшла з побиттям у суддівській арбітрів?

- Біля заводу, який утримував команду, крутилися луганські бандити. Але мені вдалося здобути і їх повагу. Шкода, що в день згаданого ексцесу я поїхав в Одесу. Залишися в Маріуполі, нічого подібного, швидше за все, не сталося б.

- Як поживає відкрита вами в Одесі школа імені Бєланова?

- Вона нікому не потрібна! Колишній мер Руслан Боделан обіцяв виділити на її розвиток 15 тисяч гривень, на цьому все і закінчилося. Розвивати спорт в Одесі, схоже, ніхто не збирається. Це місто пофігістів, якщо не сказати гірше.

- Попрацювати тренером або керівником у "Динамо" і "Чорноморці" бажання не випробуєте?

- Тренером бути не хочу. Строгістю Лобановського не володію, і, мені здається, футболістів буду шкодувати, що для наставника не краща якість. До речі, завершивши кар'єру гравця, один раз прийшов до Валерія Васильовичу і запитав поради, що робити далі. "Ігорю, у тренери краще не йди, - відповів він, - справа невдячна. Просто будь корисний, чим можеш. Ім'ям своїм допомагай. Це теж чимало". Васильович мені як другий батько був. Я і сина в його честь назвав - Валерієм.

 А стати одним з керівників "Динамо" я міг. Не дуже давно Ігор Михайлович Суркіс пропонував мені стати спортивним директором замість Леоніда Буряка. Я подякував і відмовився. Тому що через товаришів перестрибувати не хочу і не буду. Хоча користь міг би принести. І чималу.

"Чорноморець" же - болісна тема. Його потрібно любити. Так, як люблять свої клуби Суркіс і Ахметов. Любити, а не просто займатися бізнесом.

- Як вдається підтримувати настільки гарну форму?

- Заняттями в тренажерному залі. А зараз, коли потеплішало, щоранку починаю зі запливу за фарватерний буй і назад. Пливемо разом з моїм другом Сергієм Михайловичем. Повільно, без фанатизму. Майже п'ять кілометрів за дві із зайвим години.

- А якщо, не дай боже, судома?

- Позаду нас страхує скутер.

- Чому номера на вашому новому чорному "мерседесі" складаються тільки з нулів і одиниць?

- Завжди хотів мати номер "1010" або "0010", на честь того, що носив на спині в роки футбольної кар'єри.

- І скільки зараз такі коштують?

 - Доларів 200 - 300, напевно. Але мені них презентували. Безкоштовно.

- Головний кулінарний шедевр Бєланова - мамалига зі шкварками і бринзою - усе ще в пошані?

 - Ще б пак! Це національне молдавське блюдо дивно готувала моя мама. А я адже виріс на Молдаванці. Але взагалі в їжі невибагливий. Борщ, картопелька, сало, більше нічого і не потрібно.

- А як же рибні блюда, з огляду на ваше головне хоббі?

- Риболовля - це святе. В основному полюю на щуку, окуня, судака. А недавно сталася приголомшлива історія. Відправився порибалити в Маяки на острівець до свого друга Сергієві Михайловича. Він ще спав, а я годинок у шість піднявся, узяв вудку і закинув із прицілом на щучку. Через якийсь час чіпляю щось важке. Ну, думаю, колода. Треба дістати: очищу канал від сміття. Тягну, а воно ще тяжче. Нарешті смикнув, щосили, а це величезна щука! Упала прямо на пагорбок і котиться у воду. Тут я і згадав про стартову швидкість і могутній удар. Поки риба падала з пагорбка, устиг випередити її біля підніжжя і з усієї сили засадив правою ногою, як по м'ячу. Нещасна приголомшена щука злетіла й упала в двадцяти сантиметрах від води. Коли зважили, виявилося кілограмів п'ять, не менше.

- Правда, що ви, меломан зі стажем, улюбленою групою вважаєте The Beatles?

- Так. Мені подобаються спокійні мелодійні композиції, і ліверпульській четвірці тут рівних немає. Ще дуже люблю Кріса Нормана і Smokie. З закордонних поїздок пластинки привозив пачками.

- Можете назвати символічну збірну своїх партнерів?

- Давайте подумаємо. У воротах - Дасаєв. Задній захисник - Хідіятуллін, передній - Олег Кузнєцов. Ліворуч в обороні - Дем`яненко, праворуч - Беpсонов. Опорний хавбек - футболіст від Бога Яковенко. Ліворуч у півзахисті - Яремчук, праворуч - Рац. "Під нападниками" - Заваров. А форварди, природно, Блохін і Бєланов.

 - Стоп. Так не можна. Бєланов у цій команді тренер.

- Тоді в пару до Блохіна поставлю Родіонова, що забивав "Динамо" майже в кожнім матчі. А якщо змінити тактику на 4-5-1, дуже хотілося б знайти місце в цій команді Феді Черенкову. Такого бачення поля й уміння віддати останній пас не зустрічав ні в кого. Я останнім часом часто граю в одній команді з ветеранами "Спартака" і порахував, що за 16 матчів забив 22 гола. Дев'яносто відсотків з них із подач Черенкова. Людина дивиться в одну сторону, а пас дає в іншу, так такий, що промахнутися майже неможливо. Між нами кажучи, навіть подумав, скільки б голів я забив, якби перейшов у вісімдесяті в "Спартак".

- На перший погляд у цьому житті у вас є все або майже усе. Про що-небудь мрієте?

- З віком багато чого переосмислюєш. Думаю, років через двадцять махну на який-небудь острівець, буду сидіти там з Михайловичем і ловити рибу. Поки ж ще хочеться бути корисним. І не бізнесу, а футболу.