Наставник "Кривбасу" Юрій Максимов розповів про свою кар’єру гравця у київському "Динамо".
- Юрію, з усіх варіантів післяфутбольного працевлаштування ви вибрали самий, мабуть, невдячний - вступили на тренерську стезю. При ваших зв'язках запросто могли стати, скажімо, футбольним агентом ...
- У мене відсутня необхідна жилка, щоб бути агентом. Я не здатний обманути, обдурити когось - не той у мене характер ... Все, що маю, чого досяг у житті, заробив своєю працею. Так, деяким гравцям платять хороші гроші, але не варто забувати: футбол - дуже важкий хліб. І щоб заробити його, людині відпущено 10-12 років, а потім життя починається мало не заново. Якщо ти цього не зробив - максимум через рік після завершення кар'єри про тебе ніхто не згадає ...
- Вам як колишньому футболістові, як нікому зрозумілі думки і сподівання гравців ...
- Звичайно, не з вулиці ж прийшов. І не закінчував історичний факультет, як багато "фахівців" в Україні, які бачили футбол лише по телевізору і всіма правдами і неправдами прагнуть пролізти в тренери, оскільки це цікаво і вигідно. Приходять історики, чоловік сестри, шурин, друг брата ... Подібне мене, м'яко кажучи, коробить. Очевидно, тому що сам ніколи нічого не просив, дотримувався принципу: покличуть - піду.
- Свої зіркові роки ви провели в київському "Динамо" ...
- Динамівський колектив в середині 90-х був чудовий. Легіонерів тоді не запрошували, а білорусів Белькевича Валіка і Сашу Хацкевича ми за іноземців не вважали. Пам'ятаю, збиралися всі разом в куточку на старій базі, різалися в карти, доміно, жартували одне над одним. Команда підібралася що треба: недарма запрошенням з інших клубів не було кінця. Причому отримували тоді набагато менше, ніж нинішнє покоління динамівців. Зарплата була 1200 доларів плюс 600 преміальні. Правда, в рік мого від'їзду до Німеччини стали платити більше. Ми заробляли в основному за рахунок участі в Лізі чемпіонів, куди потрапити вважали своїм обов'язком і головною метою - в національній першості і так без особливих проблем всіх обігравали.