Блохін: В України недостатньо футболістів для заявки на Євро

Головний тренер збірної України, Олег Блохін заявив, що національна команда країни по футболу потребує захисту своїх інтересів.

- Олег Володимирович, повернувшись до збірної через три з гаком роки, ви, судячи з усього, зіткнулися все з тими ж кадровими проблемами. І в минулому засихаючий струмочок гідних претендентів до головної команди країни, на жаль, не став повноводною річкою. Тому наше перше запитання: чи є привід для оптимізму від перегляду перших турів чемпіонату України? Чи розширився ваш список новими іменами або він зберігся в колишньому вигляді?
- Список не розширився - список урізали. Якщо на червневий збір ми викликали 23 гравців, то на майбутній збереться вже 20 футболістів. Скажу більше - якщо в цілому окинути поглядом перелік реальних кандидатур, то за нашими підрахунками набирається не більше 30 виконавців. Всього. Тому причин для оптимізму я, зізнатися, не бачу. Список-то скоротився.

- Скоротився з об'єктивних причин?
- Звичайно по об'єктивним.

- У чому вони?
- Виявилося, що проблеми, що мали місце в оборонній лінії збірної ще в 2004 році, коли я тільки прийшов у неї, посилилися. Наприклад, візьмемо позиції флангових захисників. У наших провідних клубів - "Шахтаря", "Динамо", "Дніпра" і "Металіста" - у цих амплуа діють легіонери. У задній лінії харків'ян взагалі жодного українця немає, тому у мене є всі підстави вважати, що вибір кандидатів звузився до мінімуму. І не тільки в обороні. Багато гравців, яких ми розглядали в якості потенційних футболістів національної збірної, поки цих очікувань не виправдовують. Проблема колосальна. Я сподівався побачити світло в кінці тунелю в іграх з Узбекистаном і Францією. Але на жаль...

- Я так розумію, що і молодіжна збірна на фінальному турнірі чемпіонату Європи не додала позитивних очікувань?
- Зараз усі ми критикуємо "молодіжку". З одного боку, з такою оцінкою треба б і погодитися, але з іншого - хлопців слід і підтримати. Тому що молодь завжди відрізнялася нестабільністю. Головне, що мені не сподобалося - це настрій, з яким деякі наші гравці відправлялися на фінал в Данію. Бажання заявити про себе перед лицем всієї Європи, гучні обіцянки - це все добре, але слова треба підкріплювати, доводити аванси на ділі, а не тільки розповідати. Тому як тренер головної команди країни я, звичайно ж, розчарований. Проте ще більше мене непокоїть те, що цілий ряд інших потенційних кандидатів не демонструє гри рівня національної збірної, а дехто з них недотягує вже й до основних складів своїх клубних команд. Це те, що я бачу. Вони виглядають ще гірше, ніж ті ж молоді хлопці, вони просто не виділяються. Що з ними сталося? Не знаю.

- Перед вами стоїть відповідальне завдання: гідно виступити на чемпіонаті Європи. Зрозуміло, що від збірної в домашньому турнірі чекають стрибка вище голови. Вболівальники, преса, футбольне керівництво все частіше говорять про перемогу на Євро-2012. Але чи створені для подібної вимогливості умови?
- У мене часом складається враження, що зараз всі стурбовані рівнем підготовки аеропортів, стадіонів, доріг, готелів - чого завгодно, але тільки не національної команди. Я розумію, що для якісного проведення Євро-2012 все це необхідно було відбудовувати практично з нуля, але потрібно віддавати собі звіт і в тому, що крім турбот про інфраструктуру є ще і збірна.

До початку турніру залишилося всього дев'ять місяців, а у нас поки не набирається гравців, щоб елементарно заявитися на фінал! У цьому сенсі у збірної немає якихось особливих запитів, нам не треба створювати тепличних умов, ми не примхливі. Але ми реально не зможемо нічого зробити, якщо у нас не буде кваліфікованих виконавців.

В ідеалі я б вже хотів визначитися з кістяком збірної, але цього зробити неможливо в силу об'єктивних обставин. Тому, опинившись у такому становищі, я знову змушений експериментувати, щось шукати, кроїти. Ось у чому проблема.

- Як не парадоксально, але навіть напередодні чемпіонату Європи залишився нерозв'язаним конфлікт інтересів між збірною та клубами. З одного боку декларується повна підтримка вашій команді, а з іншого - Прем'єр-лігою не зроблено жодних кроків, щоб подолати кадровий дефіцит...
- Наведу вам найпростіший приклад. Календар, 5-й тур чемпіонату України. Матчі рознесені з 5 по 7 серпня, тоді як збірна зі шведами грає в Харкові 10-го. І замість того, щоб заїхати на збір хоча б за дві доби до гри, ми зберемося лише 8 серпня. З однієї простої причини: тому що в інтересах телебачення і "Шахтар", і "Динамо" грають 7-го.

Виходить, у тренерського штабу залишиться лише один день, навіть півдня на підготовку збірної. Скажіть, у такому цейтноті можна нормально тренуватися? Якщо ми дійсно хочемо, щоб збірна добилася на Євро якогось результату, а не просто створюємо передумови для того, щоб потім розіп'яти Блохіна, футболістів, федерацію і всіх, хто причетний до національної команди, то треба якось більш шанобливо ставитися до інтересів збірної. Як тренер національної команди я зобов'язаний і буду відстоювати її потреби. Адже ця команда - верхівка всієї піраміди нашого футболу, лакмусовий папірець, що визначає його реальний потенціал. Тому що в Лізі чемпіонів або в Лізі Європи у складах клубів, у тому числі й українських, на полі можна випускати і по 11 легіонерів, тоді як кольори збірної все-таки захищають тільки місцеві футболісти.

- Або натуралізовані...
- Те, що відбувається зараз активна натуралізація іноземців, і вони стають громадянами України - немає питань, це загальноєвропейська тенденція і нам її не зупинити. Але ми ж здатні в інтересах своєї країни виробити якісь механізми самозахисту від зловживань в цьому процесі? Інакше, якщо так і далі піде, у збірній Україні не залишиться жодного корінного українця. Це будуть суцільно легіонери з нашими паспортами. Власне, я вже став заручником такої ситуації, коли, хочу того чи ні, але не можу не вдаватися до послуг натуралізованих футболістів - у мене немає іншого виходу. Але ж це тільки квіточки.

- Ви вважаєте, клуби і збірна можуть прийти до компромісу?
- Тренеру національної збірної і тренеру клубу важко прийти до якогось спільного знаменника. Я розумію, що кожен буде відстоювати свої інтереси. І господарі клубів теж, я їх прекрасно розумію. Чому? Тому що, працюючи в клубі, я б думав про свої результати в чемпіонаті країни, в єврокубках і, відповідно купував би майстерних іноземців. Або б шукав спільний знаменник з президентом клубу, награвав доморощених гравців з тим, щоб через пару років спробувати щось виграти. Ми б, може, й не виграли Лігу чемпіонів, але створили б дійсно українську команду, в яку вкраплялись б окремі, класні футболісти. Не пачками, а дійсно майстри, здатні навчити чомусь наших хлопців. А то ж виходить, що багато клубів мало не оптом скуповують аби яких гравців, а українці сидять на лавці запасних, хоча ні в чому їм не поступаються.

- Що ж робити, як виходити з цієї ситуації?
- Я вважаю, що на останньому Виконкомі ФФУ було прийнято неправильне рішення, коли на уродженців інших країн, що отримали українські паспорти, перестав поширюватися ліміт на легіонерів. Бо вже був створений прецедент - в одному з матчів у складі "Металіста" вийшов лише один місцевий вихованець - Єрьоменко. Ви знаєте, Блохін - не націоналіст, але мені доводиться стояти на сторожі інтересів нашого футболу. І тоді треба або посилювати ліміт, або переглядати положення про натуралізацію.

Скажімо, якщо Дишленковіч заграний за збірну Сербії і не може виступати під прапором України - у наших внутрішніх змаганнях чи варто вважати його не легіонером? Безумовно, не можна. Адже він, таким чином, займає місце в складі когось з українських хлопців.

Так, напевно, моя принципова позиція в цьому делікатному питанні комусь не подобається. Але хто підніме цю проблему, якщо не тренер національної збірної України? Я просто-таки змушений і буду наполягати, щоб Виконком або переглянув згадане вище рішення або ж посилив ліміт на легіонерів.

"Спорт-Экспресс в Украине"