Андрій Шевченко. Це лише ім'я і прізвище людини. Просто два слова. Але це так тільки для тих, хто зовсім не цікавиться футболом. Бо для всіх інших, народжених до середини дев'яностих, Шевченко був і є футбольною іконою. Чарівником, котрий міг вирішити долю безнадійного поєдинку. Наш Шева.
Андрій почав грати у футбол ще тоді, коли не завершив кар'єру теперішній, вибачте за слово, "експерт" Віктор Леоненко. Але учень доволі швидко переріс вчителя, почав виблискувати у київському "Динамо", а з часом і зовсім розцвів у команді Лобановського. Чемпіонат України вже тоді його не дуже цікавив, адже Шева клав голи пачками і не дуже на це звертав увагу. А ось Ліга чемпіонів це зовсім інший рівень. Тут він забивав "Реалу" і "Барселоні", тут клав на лопатки і "Баварію" і, врешті-решт, зацікавив італійський "Мілан".
За божевільні тоді 25 мільйонів доларів Шевченко переїхав "Мілан", щоб там доводити свою майстерність і, чого гріха таїти, знайомити світ з Україною. Адже ще зовсім недавно нашу державу асоціювали з трьома власними назвами: Чорнобиль, Кличко і Шевченко. Ми щотижня збиралися біля екранів телевізорів і спостерігали за видовищним чемпіонатом Італії. А Андрій приїжджав грати за збірну і тягнув жовто-синіх як тільки міг. Золотими буквами вписано в історію українського футболу гол Шеви у далекому 1999-му у ворота збірної Росії. Він закинув м'яч Філімонову за комір, вивів Україну у плей-офф і ввів у траур суперника. Після цього матчу Шевченко спокійно міг замовляти візитки в Москві з доставкою і писати на них "Андрій Шевченко. Автор того самого гола Філімонову". І вони б розліталися, немов гарячі пиріжки.
Потім була перемога у Лізі чемпіонів, "Золотий м'яч", участь України у чемпіонаті світу і сльози щастя від виходу до чвертьфіналу. В Італії Андрій став легендою "Мілана", йому присвячували пісні, його іменем називали дітей і сотні дівчат зізнавалися йому у коханні. Ми тішилися кожному голу, наче забивали його самі. Вболівали за "Мілан" так, наче там грають наші родичі. Бо це справді так було. Андрій Шевченко був і є близьким кожному українцю.
Багато було м'ячів, багато успіхів і щасливих миттєвостей, а перед очима все одно стоїть цей гол. Тоді, холодного осіннього вечора вся Україна сиділа біля екранів своїх телевізорів. Ми програвали майже до самого кінця. А потім відбувся той удар, який змінив все. Я досі пам'ятаю ті емоції. Радість крізь сльози, небачене щастя і гордість за свою країну. І це все подарувала нам одна людина. Наш Шева. Дякуємо за все і з часом чекаємо біля керма збірної України!