Він завжди буде з нами. Спогади про Сергія Панасюка

Блогер MatchDay і коментатор каналів "Футбол" Кирило Круторогов - про свого колегу Сергія Панасюка.

"Потрібно розуміти, що я з тих людей, які з дитинства мріють стати футбольними коментаторами. Бувають такі, це абсолютно точно, я такий не в єдиному екземплярі! І кожен футбольний коментатор був для мене зіркою! Ось саме так, без перебільшень: як футболіст, актор чи співак. Не менше. Коли бачиш проходить поруч і мимоволі розкриваєш рота!

Коли мені пощастило отримати запрошення пройти стажування на телеканалі "Футбол", знав, що мені випав шанс поринути у футбольну стихію, де роботи буде багато, але вона буде бажаною день від дня.

Я знав, що там працюють три коментатора - Олександр Тингаєв, Андрій Малиновський і Сергій Панасюк. Для мене це була еліта коментаторського цеху. Просто кращі з кращих! Я чув їх голос на матчах Ліги чемпіонів і збірної України. Це просто вау! А коли познайомився особисто, виявилося, що це прості, свої хлопці, без жодного натяку на завищену зарозумілість...

Літо 2009. Вперше бачу когось із них в нашому колишньому телецентрі на Шулявці, тушуюсь.

- Привіт! - простягаю руку, безуспішно намагаючись приховати хвилювання.

- Привіт!

- Кирило.

- Саня/Андрій/Сергій! - рішуче, з посмішкою.

- Дуже приємно!

- Ласкаво просимо!

З Сергієм Панасюком я коментував у парі свій 11-й матч у кар'єрі - "Твенте" - ПСВ. З ним - вперше! Дуже хвилювався... Знав, що він дуже розумний. Великий інтелектуал. З ним було нелегко. Тому що наздогнати його обізнаністю в якій-небудь темі, в тому числі і футболі, нереально. А він, в принципі, не робив відмінностей у ставленні. Тому що, думаю, жив за принципом: якщо бути, то кращим! Ні, він не засипав мене, немов злий екзаменатор. Він просто ніби натякав, куди, до якого рівня треба прагнути, щоб бути прийнятим в команду і чогось досягти у професії...

- Ну що скажеш? - зі страхом питаю після ефіру.

- Нормально. Але є над чим працювати!

Ось так і завжди. Він ніколи не зупинявся. Завжди працював. Завжди був зосереджений і занурений в роботу, в якісь іноземні матеріали, в футбол. Постійно щось читав, вивчав з якимось величезним інтересом і величезним бажанням. Навіть після вечірніх ефірів не поспішав додому, а міг залишитися в спорожнілому ньюсрумі і читати італійські або іспанські сайти.

Був час, коли Панас регулярно підвозив мене додому. В основному після пізніх матчів. І чомусь, пам'ятаю, взимку... Він, такий великий, сідав за кермо маленької машинки, обов'язково пристібався, прогрівав двигун і завжди їхав максимально уважно, дотримуючись правил дорожнього руху та швидкісного режиму. За цей недовгий час ми встигали обговорити багато різних тем і обов'язково посміятися. Він якось по-особливому сміявся. Завжди виключно по-доброму.

Він взагалі був дуже добрий. Ось такий добрий і свій. Позитивний. Складається з позитиву. Вірніше, він сам був згустком позитивної енергії, цього самого позитиву. Не з тих людей, які балагури і начебто і жартують, викликають сміх, але можуть скотитися і на сарказм, і на підкол "нижче пояса". Він ніколи цього не допускав. І, думаю, він в силу виховання, характеру не міг кого-небудь образити. Це було б низько для нього самого.

Знаєте, бувають такі люди, яких під час спілкування хочеться обійняти... І ось, по-моєму, попередня осінь, його День народження. Я просто підійшов і, сміючись, якось вітав його, він підвівся, і ми обнялися. Я, напевно, нічого і не бажав йому такого, ми просто обіймалися, плескали один одного по спині і сміялися: "Серьога! - Кирюха!". Так буває, якщо ви мене розумієте...Іноді я звертався до нього за порадою. Коли мені був дуже потрібна порада. Не просто так. Коли справа стосувалася чогось важливого, пов'язаного з професією.

Ці троє хлопців, які прийняли мене в свій тоді зовсім невеликий коментаторський колектив восени 2009-го, для мене назавжди - старші брати. Не плутати з панібратством. Сірий завжди уважно вислуховував і ЗАВЖДИ давав свою адекватну оцінку, виважено висловлював свою думку. Він ніколи не критикував. Ніколи не тиснув. Якщо я в чомусь допускав помилку або в чомусь був не правий, він просто пояснював. Гранично зрозуміло. І я ніколи не сперечався з ним в таких випадках.

А ще, майже завжди, коли він бачив мене, першим ділом, він запитував: "Що у тебе сьогодні"? Він фанатів від футболу. Жив ним. Без перебільшень. І в своєму ставленні до роботи він був безумовним прикладом. Не для мене одного... У відповідь на його питання, навіть якщо б це був най-найнепримітніший матч, він найчастіше говорив: "О, хороший матч!"

17 березня 2015 року я коментував матч юнацької Ліги УЄФА "Бенфіка" - "Шахтар". Той самий, в якому юні "гірники" вирвали перемогу в серії пенальті і вийшли у півфінал турніру. Після закінчення ефіру я ледве-ледве зняв навушники, як телефон завібрував, повідомляючи про отримане смс, відправник - Панасюк: "Ну ти фартовий!"

Пізніше, через кілька днів ми зустрілися в ньюсрумі. Він довго тиснув мені руку і казав: "Ну ти фартовий!" І ми обоє сміялися. Це був найщиріший сміх, найщиріший позитив. Позитив, ім'я якому Сергій Панасюк.

І ще. Колись давно, на дзвінку моїй старенькій Nokia в жахливій якості стояв рінгтон пісні АНТ - "Вірус": "Дощ дерева полоще і центральну площу, Осінь, мій лікуючий лікар, Дай мені антибіотик жорсткіший.." Ми сиділи з Панасом за сусідніми комп'ютерами. І йому чомусь сподобалася ця пісня. І за якийсь час він, побачивши мене, співав перші слова цієї пісні, а потім попросив скинути йому її. Це було весело, тому що я знаю, що він ніколи не фанатів від такої музики.

Є різні люди - добрі, злі, жорстокі, корисливі. А Сірий був відмінним від усіх. При вигляді його хотілося посміхатися, спілкування з ним часто призводило до спільного сміху. Такого, знаєте, якогось особистого. І справжнього.

Він був справжнім. Щирим. Добрим. Веселим. Розумним. Справжнім...

Для мене, і для нашого колективу, і для всіх, хто його знав, він назавжди залишиться таким же Щирим. Добрим. Веселим. Розумним. Справжнім. НАЗАВЖДИ!"

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: "Волинь" та "Зоря" вшанували пам'ять Сергія Панасюка (ВІДЕО)