Тріумф "Маленького принца" на рідній землі та чому не шкода "Марсель"

Вчора у французькому Ліоні прогримів фінал другого за престижністю кубка в європейському футболі. Мадридський "Атлетіко" здолав французький "Марсель" з рахунком 3:0.

Передумови

Перед матчем було те, що французи називають "дежавю". Вивіска цьогорічного фіналу ЛЄ - з точністю дублювала минулорічну. Ні, команди грали зовсім інші. Але передчуття боротьби Давида та Голіафа не покидало ні на секунду. Судіть самі - з одного боку в фінал потрапила команда, яка безнадійно втратила боротьбу за чемпіонство. Цьогоріч це "Атлетіко", а минулого року - "Манчестер Юнайтед". Беззаперечні титани в сучасному футболі, які ледь не в кожному матчі вважаються фаворитами. З іншого боку - "Марсель" - нестабільна команда, яка може дати бій самому "ПСЖ", а в наступному турі зіграти внічию з "Генгамом". Минулого року андердогом, який теж не без долі везіння дістався до фіналу був "Аякс". Так, "Марсель" давно не діставався фіналів єврокубків, а коли діставався, то програвав (1999, 2004), навіть тренер перед матчем висловлював сподівання нарешті взяти цей кубок на французькій землі. Проте і "Ателетіко" сподівався реваншуватись за програні фінали ЛЧ в 2014 та 2016 рр. Побоювання виправдались і фаворити перемогли в обох фіналах.

Що стосується букмекерів, то останні теж не вірили в подвиг "Марселя", який оцінили близько (залежить від контори) 1:4. Проте, і в беззаперечний тріумф матрацників теж не вірили. Коефіцієнт на перемогу "Атлетіко" в основний час коливався біля позначки 1:2. Зазвичай такі коефіцієнти свідчать про найрізноманітніші результати матчу, де андердогу за рахунок бажання можливо вдасться вирвати перемогу. Проте... шансів таки не було.

Хоч Лукас Окампос (один із ключових гравців "Марселя") перед матчем підігрівав атмосферу висловлюваннями на зразок: "Я вже бачу як піднімаю кубок над головою". Проте серйозного інтересу з боку глядацької аудиторії фінал цього турніру ніколи не викликав (Якщо порівнювати з ЛЧ). Навіть УЄФА завжди призначає дату фіналів на середину тижня. Стриманий інтерес особливо відчувається в Україні. Мало матеріалів присвячували вітчизняні майстри пера цьому матчу. Очевидно, що всі чекають головного фіналу цієї весни - Ліги Чемпіонів.

Грізманн як ключова шестернь злагодженого механізму



Перед матчем інтерес викликала ще одна деталь. За кого вболіватимуть місцеві? Зрозуміло, що на стадіоні було багато фанів з Марселя та Мадриду. Проте кого підтримають пересічні ліонці? Французів - вони ж співвітчизники, хоч і з півдня країни. Схоже, що так. Марсельці почували себе як вдома. Проте, не слід забувати, що Грізманн народився в кількох десятках кілометрів від Ліона. Тому, рідні стіни допомагали не лише "Марселю", але й Грізманну. Не завадила мадридцям навіть відсутність біля бровки свого наставника Дієго Сімеоне, який відбував дискваліфікацію.



На початку матчу фани "біло-блакитних" наочно продемонстрували результати чи то своєї винахідливості, чи то недолугості стюартів - масове піро-шоу. Вийшло красиво, проте могли б і банер підготувати. Не кожного дня в фіналі грає улюблена команда.



Схоже, що кілька десятків фаєрів зарядили саме провансальців - адже на перших хвилинах явно активнішими були саме вони. Чого вартий лише момент Жермена, який з кількох метрів не влучив у рамку. Можливо матч міг скластись трохи оптимістичніше для французів, якби не момент імені Замбо-Ангісса на 21-й хвилині зустрічі. Коли останній продемонстрував як не варто обробляти м`яч, коли ти знаходишся в радіусі одного кілометра від Антуана Грізманна. Проте, не варто вішати всіх собак на півзахисника. По-перше до того часу "Атлетіко" вже прибрав до рук гру і увімкнув свій фірмовий високий пресинг, під яким голкіпер Манданда віддав необов`язковий пас на камерунця. 1:0, а Грізманн в своєму стилі відсвяткував гол.



Після цього м`яча "Атлетіко", маючи таку оборону, міг паркувати свій "автобус" у власному штрафному майданчику, як вони інколи роблять. Проте до кінця матчу ще було далеко, тому вони підтримали заданий тон, граючи трохи спокійніше. Ще через кілька миттєвостей стався переломний для "Марселя" момент - травмувався Пайє. Головна зірка команди, навколо якого Руді Гарсія будує гру команди. Як виявилось без Пайє команда приречена на поразку. Але це фінал, тому провансальці все-одно робили спроби пробити оборонні редути "Атлетіко". Зокрема невтомний Окампос тероризував правий фланг іспанців. Але, перший тайм все-одно за гостями.





Друга половина гри розпочалась з дощу та заміни Врсалько, який не завжди встигав за Окампосом та "висів" на жовтій картці. "Атлетіко" вийшов зарядженим і відразу взявся створювати моменти. "Біло-блакитні", ж в дебюті тайму виглядали безпомічно, а на 49-й хвилині місцева зірка Грізманн знову вказав французам на їхні помилки в обороні - 2:0.



Тоді на 55-й хвилині Гарсія замінив Окампоса, той, розлючений своєю безпорадністю, зі злості вдарив стінку, що вела до підтрибунного приміщення. Саме такі моменти найкраще виражають емоції, які читались на обличчях вболівальників "Марселя" - Відчай. Пізніше на заміну вийшов Мітроглу, та в одному з моментів влучив у стійку - це єдиний реальний шанс провансальців у другому таймі на фоні спокійного догравання та тотального контролю гри з боку мадридців. Фани останніх весь другий тайм не просто підтримували команду, а вже святкували перемогу. Пізніше Сімеоне вирішив заграти Торреса (який завоював перший трофей в складі "Атлетіко") А на 89-й хвилині сталося те, чого не вистачало - вишенька на переможному торті. Забив найстарший гравець, який коли-небудь забивав у фіналі ЛЄ - капітан матрацників Габбі (34 роки).





Висновки

Вчорашня гра - банальна декласація суперника. "Атлетіко" для цього має все - збалансований склад в усіх лініях, власний стиль гри, по-справжньому класного тренера, який і прищепив команді цей стиль. Так, матрацники провалилися в Лізі Чемпіонів, але блискуче пройшли дистанцію плей-офф у Лізі Європи. Саме мадридці своєю грою довели всім, що вони найсильніші в цьогорічній ЛЄ. До того ж останній свій сезон в команді проводить Фернандо Торрес та, скоріш за все, Антуан Грізманн - саме для цих хлопців тріумф у ЛЄ був найбільш бажаним.



"Марсель" в свою чергу команда з кількома якісними гравцями в команді, та з амбітним тренером. Цього вистачило для боротьби за місце в плей-офф Ліги Чемпіонів у внутрішньому чемпіонаті (яка ще не закінчена). Та проходу до фіналу ЛЄ, хай зі скрипом, та не без везіння; проте, вище голови провансальці стрибнути не змогли. Команда виявилась надто залежна від одного гравця і не змогла нічого протиставити "Атлетіко" після вилучення лідера.



Автор: Ростислав Струтинський.