Після двох тижнів роботи у ФК «Львів» своїми враженнями про команду «синьо-золотих левів» ділиться її головний тренер, 41-річний український фахівець Сергій Ковалець, який до цього працював помічником головного тренера у харківському «Металісті».
– Пане тренере, що підштовхнуло вас до такої рокіровки? Адже працюючи поруч із досвідченим Маркевичем із року у рік примірялися до призових місць…
– У цій справі найважливіше те, що я отримав тренерське благословення на самостійну роботу від мого учителя Мирона Богдановича. Це для мене дуже важливо і у стократ цінне. Адже цей фахівець свого часу дав мені путівку у великий футбол, і допоміг освоїти тренерський фах. Між нами багато спільного. Тому у «Металісті» ми досягли, справді, вагомих успіхів. Харківський уболівальник також належним чином оцінив нашу роботу. І свідчення цьому – вивішений на стадіоні банер із подякою на мою адресу. Можливо не для всіх став зрозумілим мій хід, але я вчинив саме так. Колись, будучи гравцем, також робив нестандартні вчинки, але усі вони завжди були спрямовані на добро команді, у якій я виступав.
– Наскільки ви готові до самостійної роботи?
– Рано чи пізно, але розпочинати цю роботу було треба. Коли я виступав у «Динамо», то бачив, як Валерій Лобановський прищеплював досвідченим футболістам почуття відповідальності перед молодим поколінням. Я брав приклад із Безсонова, Дем’яненка і багатьох інших. За роки, проведені у футболі, навчився багато чого. Тож вважаю, що за самостійну роботу взявся вчасно. Мій досвід гравця і знання, набуті на тренерській ниві, повинні приносити користь молодій львівській команді.
– До керівництва командою ви прийшли не один…
– Справді так. Мої помічники – це, насамперед, хороші фахівці. Вони професіонали своєї справи і мої однодумці, з якими я пропрацював не один рік. Ми розуміємося із півслова, а у роботі гармонійно доповнюємо один одного. Тож, час їх коротко представити.
– Старший тренер – Юрій Беньо. Ми разом виступали за «Карпати» і у Запоріжжі. Юрій Володимирович до глибини душі відданий футболу.
– Тренер-психолог Петро Чирухін – фахівець для якого наука про стан душі людини – на чільному місці. Психологія у кожного із нас повинна бути завжди на належному рівні.
– Масажист Анатолій Калінін – доволі відомий в Україні мануальник, який допоміг багатьом спортсменам після важких травм і ушкоджень стати на ноги.
– Працюватиме із командою і тренер воротарів Роман Бальчос.
– Контракт із клубом ви уже підписали?
– Була усна домовленість про співпрацю. Уклали, наразі, вступний контракт, а деталі невдовзі обговоримо разом із президентом клубу.
– Як виник варіант вашого працевлаштування у ФК «Львів»?
– На протязі трьох років існування цього самобутнього клубу, я уважно стежив за його становленням. Привернула мою увагу і низка новаторських ідей, які втілюються у цьому клубі. Я мав честь побувати у Щасливому на дитячому турнірі, де й познайомився з інфраструктурою клубу. І зрозумів для себе одну просту річ, що весь поступ – завдяки людині, яка за роботу береться солідно і, не кидаючи слів на вітер заради піар-акцій, доводить її успішного завершення. І ця людина – пан Кіндзерський. А ще я для себе зазначив, що у все, за що береться Юрій Іванович, він вкладає частку свого серця. У цьому зміг переконатися і добромильський уболівальник, отримавши дарунок у вигляді сучасної футбольної споруди – «Княжа Арена». У цьому мене також переконав і мій колега-тренер Микола Литовчак. Я зауважив, з якою радістю і щедрістю Юрій Іванович обдаровував дітей. Для дорослих саме такий підхід до дітей повинен стати зразком, адже для малюків ця мить залишиться пам’ятною на усе життя. Гадаю, що моя співпраця із паном Кіндзерським, мабуть, вирішувалась десь на небесах. Тож, я із великим задоволенням прийняв його пропозицію очолити ФК «Львів».
– Львів у еліті тепер має дві команди…
– І це чудово, що так сталося. Місто Лева давно заслужило на подібну увагу і визнання. Знаковим став 11-й тур чемпіонату України, у якому обидві місцеві команди здобули перемоги. Це ж прекрасно, у першу чергу, для нашого львівського симпатика футболу. Хотілося б у тандемі із «Карпатами» рухатись на верхівку турнірної таблиці. Дай Боже, щоб і ми, і вони перемагали. Тоді гарантовано, що будуть повними трибуни на стадіоні.
– Які позитивні чи негативні моменти зауважили у грі львів’ян?
– Завжди хочеться говорити про позитив. Іншого стараюся не зауважувати. Львівські футболісти нагадують мені левенят. Бачу, що вони хочуть бути сильнішими і кращими та прагнуть демонструвати видовищний і результативний футбол. Такий варіант співпраці мені імпонує. Я дуже ціную тих, хто вчиться, і хоче досягти кращого. Свого часу ми із Маркевичем майже із «нуля» розпочали підйом «Металіста» і зуміли це зробити. Тепер черга за ФК «Львів». Не забуваймо, що у житті, як і у спорті повинен переважати оптимізм та позитив.
– При посиленні складу маєте намір робити ставку на легіонерів?
– Скажу так. Ставку робитимемо на вітчизняних гравців, але я готовий розглянути кожен варіант співпраці. Хороший футболіст, який спроможний підсилити команду і внести у колектив позитив, не омине моєї уваги. А ще для мене важливі його людські риси.
– Які завдання стоять перед вами та командою на цей сезон?
– Моїм першочерговим завданням залишається повернути гравцям віру у себе, а команді – гармонійну гру, яка даруватиме нашим уболівальникам радість. Скажу коротко: «Щастя команди – у наших руках!»
– Ваша кар’єра гравця була багатогранною, а якою бачите свою тренерську діяльність?
– Такою ж, і не менш успішнішою. Стараюся більше бачити і розуміти, бо це дає великі переваги як на тренерській лаві, так і у повсякденному житті. Окрім цього, я прагну прищепити футболістам любов і до театру, і мистецтва та до культурного світського життя. Нинішній спортсмен – кумир молоді, повинен бути всебічно розвинутим. Тоді він у повній мірі проявлятиме свій інтелект у грі та за межами футбольного поля.
– Але любов до духовного необхідно прищеплювати з дитячих років…
– Так воно і є. Багато що залежить від дитячих тренерів. Тож, як навчиш дитину, такою вона і виросте. Це я бачу на прикладі своїх дітей та онуків. Ми повинні виховувати здорове, відповідальне і життєрадісне молоде покоління. А тому, вважаю, згубною справою – заганяти дітей під «результат».
– Який стиль збираєтеся прищепити «львівським» футболістам?
– Стиль – це та ж філософія нашого клубу, а ґрунтується вона на видовищній і результативній грі із цілковитою самовіддачею усіх футболістів команди. Хотілося б керувати командою, яка діятиме у стилі іспанців із останнього чемпіонату Європи, але для досягнення такого рівня нашим гравцям необхідно виконати надзвичайно великий обсяг робити. Проте, я побачив, що вони до цього готові і мене це тішить.
– Свого часу ви організували хмельницьким уболівальникам велике свято футболу…
– (Сміючись) Було таке. І приємно чути, що ця подія досі пам’ятна. Тоді на мій прощальний матч зібралося понад сорок футболістів, які завершували епоху радянського футболу і розпочинали еру нашого, українського, копаного м’яча. Люди прибули на свято і його отримали. Адже у нас не так часто влаштовувались проводи гравцям із великого футболу. Після цього національна команда України здобула путівку на чемпіонат світу, де стала восьмою. Ось вам і простив.
– Ви тренер-диктатор чи демократ?
– Друге, але із залізною дисципліною. Футболісти повинні знати правила гри і життя, свої права і обов’язки перед колективом, честь якого захищають. Я уже їм доніс свою думку і пояснив, що вони – професіонали як на полі, так і у побуті. Спортсмени суспільні люди. На них дивляться, а молодь бере із них приклад. У житті важливо бути великим, але таким щоб тебе усі бачили.
– У команді, де більшість необстріляна молодь і такий «зубр» футболу як Ващук, мабуть, непросто працювати?
– Але дуже цікаво. І мені дуже приємно, що Влад своїм особистим ставленням до обов’язків і команди творить її моноліт. Він у нас позитивний приклад, тому на полі залишається носієм наших тренерських ідей для молодих гравців. Знає, як і коли необхідно комусь підказати. Вміє змінити й тембр голосу. Мені з цією командою працюється легко. Тут усі дорослі люди і чудово розуміють, за яку взялися ношу.
– У першому матчі під вашим керівництвом кардинальних змін у складі не сталося, але команда перемогла…
– Тому, що я застав команду, яка спроможна досягати успішних результатів. Вона діяла у правильному руслі і грала у справжній футбол. Футболісти провели декілька хороших атак, з яких використали лише одну, але для перемоги нам і цього виявилось достатньо. У цьому успіху бачу заслугу попереднього тренера команди Степана Юрчишина, який створив цей колектив. Прикро, що така команда потрапила у ігрову кризу, але, що сталося, того уже не повернути.
– Що скажете про свого попередника Степана Юрчишина?
– Безумовно, Степану Федоровичу належаться слова вдячності. Щоб добути путівку до Прем’єр-ліги необхідно володіти неабиякими знаннями і тренерським хистом. Такі висоти спроможні підкорятися справжнім фахівцям. Саме таким вважаю Юрчишина. До речі, ми разом працювали в «Карпатах». Я – гравець, він – тренер.
– Які людські риси вашого характеру завжди на першому місці?
– Так як і у великого Лобановського, – людяність і відповідальне ставлення до роботи. Це своєрідний і окремий посібник кожного із нас, який важливо правильно читати і перегортати його сторінки.
– Як будуватимете відносини із журналістами?
– По-джентльменськи і чесно. Я доступний і готовий вислухати кожного. Але, при цьому, обов’язково у цих відносинах повинна бути повага один до одного.
– Чи маєте якесь хобі?
– Відпочинок на лоні природи. Це гриби і риба, гори і ліси. Коли є можливість віддаю перевагу театрам. У середовищі театралів і митців маю чимало знайомих. Театр – це та ж гра, що й на стадіоні, але з іншими емоціями.
– Якої Ви думки про львівського уболівальника, який вас поважав і любив?
– Справедливий і виважений. Вміє цінувати красу гри і поважати результати команди. Мої три «карпатівські» роки продовжую вважати кращими у своїй кар’єрі. Тут завжди поважають гравців за бійцівські якості. До уболівальників ставлюся з усією повагою і добротою. Так повинні чинити й наші гравці. І за будь-якого результату необхідно пам’ятати і дякувати тим, хто нас підтримує. Такий жест об’єднує команду і глядача.
– Де плануєте жити і чи приїде до вас сім'я?
– У Львові. Підшуковуємо житло і невдовзі мої найдорожчі переберуться до міста, назву якого носить команда. Син Кирило виступає у академічній команді «Металіста», молодша дочка Даша – театрал і дуже цілеспрямована. Її позитивна енергетика корисно впливає на мене. Поки що вона із мамою залишились у Харкові. Старша Аліна вийшла заміж, і я нещодавно став щасливим дідусем. Як бачите, у житті усюди є більше хорошого. Ось тільки треба встигати звертати на усю цю красоту свою увагу.
ФК "Львів"